Їх було двоє коли вони зайшли. Він говорив багато — про роботу, про плани, про щось що трапилось минулого тижня. Вона слухала. Або робила вигляд.
Я сидів поруч за стійкою і не намагався бути цікавим. Просто пив каву і час від часу дивився на неї — не пронизливо, просто. Коли вона ловила погляд я не відводив одразу. Не посміхався спеціально. Просто — дивився.
Так було кілька разів.
Потім він пішов у туалет. Вона повернулась до мене і сказала — він довго розповідає історії.
Я сказав — я помітив.
Вона засміялась. Не голосно — тихо, для себе. Але це був той сміх після якого розмова вже інша.
Коли він повернувся вона вже трохи розвернулась у мій бік. Не демонстративно. Просто так вийшло.
Вони пішли разом — як і прийшли. Але перед виходом вона поклала на стійку серветку. На ній був номер і одне слово: "бачив".