Є момент який знайомий майже всім. Коли вже не важливо. Коли відпустив — не зі злості, просто втомився або переключився на щось інше. І саме тоді щось починає відбуватись.
Вона пише першою. Або дивиться інакше. Або залишається довше ніж планувала.
Це не збіг.
Коли людина намагається — це відчувається фізично. В темпі розмови. В тому як швидко відповідає на повідомлення. В очах які трохи надто уважно стежать за реакцією. Намагання має запах. І він відштовхує — не тому що погане, а тому що нагадує потребу. А потреба тисне.
Коли людина не намагається — з'являється простір. І в цей простір хочеться зайти.
Це не означає бути байдужим. Байдужість теж відчувається — і теж відштовхує. Це тонша річ. Зацікавленість без залежності від результату. Мені цікаво — але якщо ні то теж добре.
Легко сказати. Важко зробити. Але якщо вийде — решта стає дивно простою.