У відрядженнях є одна річ яку я люблю. Ніхто не знає де ти.
Не в поганому сенсі. Просто — ти вільний від контексту. Немає ролі яку граєш щодня. Немає очікувань. Є тільки ти і місто яке тебе не знає.
Того вечора я нікуди не поспішав. Поселився, душ, вийшов просто пройтись. Зайшов у перше кафе де пахло добре — кавою і чимось з деревини. Сів біля вікна.
Вона працювала за ноутбуком через столик. Навушники. Серйозний вигляд. Явно не хотіла розмовляти.
Я замовив каву і нічого не робив. Дивився у вікно. Місто ввечері — це окреме кіно.
Десь через пів години вона зняла навушники і запитала — ви звідси?
Я сказав — ні, на один день.
Вона сказала — тоді ви бачили не найкраще.
Наступні три години вона показувала місто. Не як гід — як людина яка любить де живе і хоче щоб ти теж побачив.
Я так і не дізнався як її звати. Вона не питала мого імені. Це було правильно.
Деякі вечори існують самі по собі. Без продовження. І саме тому запам'ятовуються.
Не в поганому сенсі. Просто — ти вільний від контексту. Немає ролі яку граєш щодня. Немає очікувань. Є тільки ти і місто яке тебе не знає.
Того вечора я нікуди не поспішав. Поселився, душ, вийшов просто пройтись. Зайшов у перше кафе де пахло добре — кавою і чимось з деревини. Сів біля вікна.
Вона працювала за ноутбуком через столик. Навушники. Серйозний вигляд. Явно не хотіла розмовляти.
Я замовив каву і нічого не робив. Дивився у вікно. Місто ввечері — це окреме кіно.
Десь через пів години вона зняла навушники і запитала — ви звідси?
Я сказав — ні, на один день.
Вона сказала — тоді ви бачили не найкраще.
Наступні три години вона показувала місто. Не як гід — як людина яка любить де живе і хоче щоб ти теж побачив.
Я так і не дізнався як її звати. Вона не питала мого імені. Це було правильно.
Деякі вечори існують самі по собі. Без продовження. І саме тому запам'ятовуються.